...місто...
хто б міг подумати, що навесні тут може бути настільки холодно - хоч тане лід на катку, та все ж відчуття безмежного холоду і абсолютної незворотності всього що відбувається не минає...
розтало серце -- а з ним й усі загублені й забуті сподівання... бажання... -марення.
це так втомлює: кожної весни повторюється, хоча насправді все по-іншому...
блукання по вулицях- ніби в пошуках когось, а насправді- у прагненні загубити себе...
ну що ж: часу не залишилось- ще 5 хвилин - і знову доведеть вдягнути брехливу щасливу усмішку - і повернутись до реальності...

@музыка: мій крик

@настроение: майже емо(вбийте мене!!!!!!!!!)

@темы: екзистенціоналізм

---

куди не глянь-життя прекрасне!
нарооооод!!!!!!!це занадто !
У марних спробах написати саме те
вирує відчуття що слів замало
здавалося б що це швидко мине
але чомусь залишилось все сталим
комп’ютерна засмага, блиск очей
+ знову скніння перед монітором
ще декілька недоспаних ночей
- доб’ю себе цим проклятущим мором
То знову в мене ритміка не та
То вже немає сил на написання
Яка усе-таки ця справа непроста
Та я писатиму понад страждання
І пістолетом втримаю хвоста(?)

@музыка: Hyde_Secret letters

@настроение: ненайкраще

@темы: екзистенціоналізм

---

***

Коли кохання потрапить в обійми смерті,
Ми кричатимемо востаннє.
Ми обіймемо одне одного і зникнемо разом.
Ми прокинемось кожен в своєму холодному ліжку,
Сумуватимемо за тим, що згубили.
Кожен мабуть захоче померти,
Щоб не дихати більше різним повітрям.
Обливаючи наші серця кров’ю,
Споглядаючи вже інші заходи й світанки,
Ми відчинимо вікна і разом стрибнемо
У два різні пекла—назавжди окремо...

@музыка: Hyde

@настроение: none

@темы: екзистенціоналізм

---

настрій на папері

Солодкувато-терпкий нудотний запах мертвих тіл і квітів плине пустими вулицями міста... По брудних закапелках блукають забуті зацьковані душі... Смерть і тиша довкола. Лиш вітер шурхоче сухим листям, а подекуди скрегоче віконними завісами...
... Сумно, наче за мурами міста помер увесь світ...
Перша сніжинка ,пролетівши крізь розбите вікно, впала на щоку хлопчику у колисці і не розтанула...
—Мамо, зачини вікно, мамо, я замерз, ма...—майже прозора дівчина-жінка метнулась до колиски і скам’яніла, побачивши скляні оченята сина. З грудей вирвались ридання,—знову той же сон...і так щоразу. Думки сковує страх, душу—біль, рухи—холод... Ще один ранок у тій же кімнаті, у тому ж місті... Вона гадала, що не доживе, в дожила-таки. Як важко... холодна колиска...мертві очі...син поруч, але тут нема його...можливо залишилась тому, щоб піти за ним, щоб бути поруч в останню хвилину.
Третій захід замерзлого міста віднесе її до сина і місто помре остаточно...
Холод не дошкулятиме нікому, бо нікому буде замерзати...

@музыка: Хіде

@настроение: +-